Відкритий урок "Що таке закон. як приймаються закони.

 Тема: Що таке закон. Як приймаються закони.

Мета:  навчити учнів пояснювати, що таке закон, наміри  тих, хто його створює, проблеми, що можуть виникати під час застосу вання закону, складності й суперечності, що виникають під час законотворчого процесу; уміти порівнювати поняття «закон» і «підзаконний акт», обирати правове рішення, враховуючи можливі альтернативи; формувати правову культуру школярів.

Тип уроку: урок формування і вдосконалення вмінь та навичок.

Форма проведення:рольова гра.

Науково-методичне забезпечення: Правознавство (практичний курс, підручник для учнів 9 класу); Пометун О. І., Ремех Т.О.

Обладнання: папір, маркери; роздавальний матеріал для малих груп; кольорові сигнальні картки (зелені, червоні, жовті).
основні питання
1.  Чи є тотожними поняття «право» і «закон»?
2.  Чи залежить добробут держави від її законів?
3.  Складності та суперечності прийняття законів.

Очікувані результати: після вивчення теми учні зможуть: висловлювати власне ставлення до законів та щодо необхідності їх дотримання (правова свідомість); розповідати, які функції виконують закони в житті суспільства; наводити приклади, що пояснюють різницю між законом та підзаконними актами; зіставляти різні точки зору щодо ролі законів у суспільних відносинах; пояснювати на прикладах, якими є мета, наміри підзаконного документа, до яких наслідків може призводити його застосування для конкретних осіб (правове мислення); приймати колективні рішення, що регулюють життя громади (правова поведінка).
Основні терміни та поняття
Закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий законодавчим органом державної влади (парламентом) або референдумом, що регламентує найважливіші сфери суспільних відносин і має вищу юридичну силу.
Підзаконний акт  — це письмовий документ уповноваженого суб’єкта, прийнятий на підставі та на виконання закону, у якому закріплені правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державою.
Верховна Рада України — вищий орган законодавчої влади вукраїні.
Законодавча ініціатива — право подавати законопроекти на розгляд Верховної Ради України. Згідно зі статтею 93конституції України
право законодавчої ініціативи належить Президентові України, народним депутатам та кабінету Міністрів України.
Законодавчий процес  — це встановлений порядок діяльності спеціально уповноважених державних органів з  приводу створення, зміни або скасування законів.
Кодекс — зведений закон, який об’єднує норми права, що стосуються певної сфери відносин у суспільстві.
                                                           Хід уроку
І. Організаційний момент уроку

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Формулювання завдань уроку
Інструктаж щодо самооцінки діяльності учнів протягом уроку за запропонованим зразком.
1 Ви брали активну участь у роботі групи
2 Ви вносили вдалі пропозиції, що їх врахувала група
3 Ви висунули цілком нову ідею, що сподобалась іншим
4 Ви вдало узагальнювали думки інших
5 Ви доповідали класу про результати роботи
6 Додатковий бал від учителя

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів
Заповнення таблиці «Що я знаю про закони?»

Учні користуються кольоровими сигнальними картками: відповідь «так» — зелена картка; «ні» — червона; «не готовий відповісти» — жовта.
Чи знаєш ти, де можна ознайомитись зі змістом деяких законів?
Так. А саме… Ні
Чи доводилось тобі стикатись із випадками, коли люди порушувализакони?
Так Ні Не готовий відповісти
Чи вважаєш ти, що цю ситуацію можна змінити на краще?
Так Ні Не готовий відповісти як саме це можна зробити?
Аналіз отриманих результатів за таблицею.

ІV. Оголошення теми та очікуваних результатів уроку
Вправа «Асоціативний кущ»
Учні добирають окремі слова або словосполучення до слова «закон». Їх записують на дошці і в разі необхідності супроводжуються коментарями.
У ч и т е л ь. Сьогодні на уроці за темою «Що таке закон?» ми матимемо можливість відчути себе справжніми законодавцями й усвідомити всю складність законотворчого процесу.
V. Засвоєння та осмислення нових знань та вмінь
У ч и т е л ь. Закони та підзаконні документи завжди регулюють суспільні відносини тоді, коли існує суперечність, конфлікт інтересів окремих людей, різних груп населення або групи людей і суспільства загалом.

Рольова гра «творимо закон»
1-й етап
Учні імітують пленарне засідання ВР України, де вони виконують ролі народних депутатів. Вибір учнями шляхом голосування одного із запропонованих варіантів законопроектів, який вони розроблятимуть на уроці:
1.  «Про обов’язковість дворічної військової служби з 18 років для всіх громадян незалежно від статі».
2.  «Про надання грошової допомоги у розмірі прожиткового мінімуму всім громадянам, які не мають роботи».
3.  «Про заміну паспортів громадян України пластиковими картками, що посвідчують особу».
Робота в групах
1-ша група — група, яка виступає із законодавчою ініціати‑вою. Необхідно розробити назви 3–4  розділів законопроекту та обґрунтувати його необхідність. Від цієї групи на засіданні будуть виступати два представники.
2-га група — представники Президента України;
3-тя група — представники Кабінету Міністрів;
4-та група — народні депутати.
Групи 2–3 мають продумати запитання та пропозиції до запропонованого 1‑ю групою законопроектів.
2-й етап
Відтворення групами процедури першого читання законопроекту за таким регламентом:
1.  Внесення законопроекту (доповідь ініціативної групи щодо необхідності прийняття законопроекту).
2.  Читання та пояснення законопроекту.
3.  Обговорення у ВР (дебати — виступи депутатів та представників груп).
4.  Внесення поправок до законопроекту.
5.  Голосування.
Бесіда
1.  Дайте визначення поняття «закон» і назвіть його ознаки.
2. Яку роль відіграють закони у нашому житті?
3.  Хто наділений правом законодавчої ініціативи?
4.  Що таке юридична сила закону?
5.  Чи відповідають запропоновані документи визначенню понят‑
тя «закон»?
3-й етап. Рефлексія
1.  Чи був законодавчий процес успішним?
2.  Що сприяло чи перешкоджало прийняттю «закону»?
3.  Чи сподобалось вам брати участь у процесі законотворчості?
4.  Які думки і почуття викликала у вас ця процедура?
Вправа «Творимо підзаконній акт»  1-й етап
Учні виступають у ролі депутатів міської ради, яка розглядає питання щодо забруднення міського парку і прийняття відповідного підзаконного акта для розв’язання цієї проблеми. «У загальному колі»
1. Якою є мета прийняття цього підзаконного акта? (Метою постанови є поліпшення життя в місті, розв’язання питань екології та відпочинку містян.)
2.  Чому міська рада має приймати таку постанову? (Рух транспортних засобів завдавав шкоди парку. Цей документ створює підстави для захисту й збереження парку від забруднення.)
3.  Чого хоче досягти цією постановою міська рада? (Вона ставить за мету припинити транспортний рух і таким чином врятувати парк. Учитель наголошує, що зміст постанови має передбачати пояснення, навіщо було заборонено рух, кому не можна їздити парком, як належить вчинити в разі, коли певні транспортні засоби мають виключні права щодо дорожнього руху, наприклад «швидка допомога».)
2-й етап
Кожна група обирає «спікера» і «секретаря» (учитель пояснює їхні обов’язки).Групи формулюють власний текст постанови «Про рух транспортних засобів у парку міста N».
3-й етап. Рефлексія
1.Як вам здається, чи не створює прийняття спільного рішення щодо тексту постанови більше проблем, ніж могло б виникнутибез неї?
2.Як ви розумієте «наслідки застосування підзаконного документа»?
3.Як ви розумієте «проблеми застосування підзаконного документа»?
4.  Чи змінилось ваше ставлення до цього рішення та до законів
взагалі після сьогоднішнього уроку? самооцінка активності учнів на уроці.

VІ. Домашнє завдання
1.  Опрацювати матеріал § 3 підручника.
2.  Творче завдання (за вибором учнів).
У будь‑якій газеті знайти інформацію про закони та підзаконні акти та пояснити, хто і для чого їх приймав, кого вони стосуються.

Відкритий урок "Що таке право"

Тема. Що таке право

Мета: пояснити учням, що таке право, галузь права та норма  права, познайомити їх із процесом виникнення права у суспільстві: на прикладах з життя показати, як ці правила діють; наводити приклади правових норм та розрізняти їх види, розвивати вміння характеризувати правові відносини та наводити при­клади правових ситуацій; виховувати правильне ставлення учнів до правил співжиття людей та необхід­ності їх дотримання.

Тип уроку: комбінований.

Форма уроку: урок з використанням інтерактивних техно­логій.

                 ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Мотивація навчальної діяльності

    Актуалізація опорних знань

      Еврістична бесіда

Що таке правило?

Навіщо в житті потрібні правила?

Які правила найбільш важливі? Чому?

Перевірка письмового домашнього завдання

Учні презентують власні мініатюри.

III. Вивчення нового матеріалу

  Самостійна диференційована письмова робота

  1-й варіант

Учитель. Розрізняють правила (норми) моральні, релігійні, правові, політичні, етичні, традиційні. Визначте, яких правил сто­суються наведені норми:

а)   поводься так, як би ти хотів, щоб поводились з тобою;

б)   заходячи до хати, привітайся з господарями;

в)   в Україні на Різдво відвідують хрещених батьків;

г)   в транспорті поступайтеся місцем інвалідам;

д)   переходити дорогу необхідно тільки у визначеному для цьо­го місті;

є) перевищення швидкості під час автомобільного руху ка­рається штрафом.

   2-й варіант «Правовий диктант» (необхідно з'ясувати, які з наведених си­туацій є юридичною, а які моральною нормою):

а)   викладач підійшла до учня, який сидів, і почала з ним роз­мовляти. Учень, продовжуючи сидіти, охоче відповідав на запитання;

б)   учень кинув недопалок на підлогу в коридорі школи;

в)   учень запізнився на заняття на ЗО хвилин без поважної при­чини;

г)   учень не привітався з викладачем;

д)   учениця 10 класу не поступилася місцем у трамваї похило­му чоловікові;

є)   учень виготовив ніж з набірною ручкою;

ж) група учнів після відбою бешкетувала в гуртожитку.

Відповіді: норми права: б, в, є, ж; норми моралі: а, г, д.

      «Мозковий штурм»

Обговорити в парах і зробити висновок про те, які з наведених у попередньому завданні, є...

а)   обов'язковими;

б)   найбільш важливими;

в)   загальнообов'язковими:

г)   необхідними;

д)   у разі порушення тягнуть за собою відповідальність.

  Висновок

Правові норми — це загальнообов'язкові, найбільш важливі та необхідні норми соціальної поведінки.

Сукупність взаємопов'язаних загальнообов'язкових норм по­ведінки, що встановлюються гарантуються та охороняються дер­жавою з метою регулювання відносин у суспільстві, називається правом.

   На основі поданого визначення можна виокремити певні озна­ки, властиві саме праву та його нормам. По-перше, право регулює найзагальніші, найважливіші відносини між людьми, установами, організаціями, державою в ситуаціях, які неодноразово повторю­ються й стосуються багатьох учасників суспільного життя. Пра­во — це вияв волі держави, тільки вона може запроваджувати пра­вові норми.

Важливо зазначити, що норми права мають системний харак­тер, це — система норм. Норми, закріплені в різних правових актах, не існують незалежно одна від одної, вони узгоджуються між собою, не можуть суперечити одна одній, а навпаки — повинні взаємодо­повнюватися. Держава не тільки запроваджує правові норми, а й за­безпечує їх дотримання, використовуючи для цього в разі потреби апарат примусу. Отже, держава гарантує додержання норм права.

На відміну від багатьох інших правил, норми права є загально­обов'язковими для всіх, хто перебуває на території держави, яка їх прийняла, незалежно від бажання, ставлення до права і держави. Ще одна важлива ознака норм права — їх формальна визначе­ність. Це означає, що норми права закріплюють у чітких нормах і правилах поведінки, поданих здебільшого в спеціальних доку­ментах.

Робота в зошитах – опорний конспект.

   Записати визначення понять.

Правила, які регулюють відносини між людьми у певній сфері життя (у сім'ї, під час навчання, на роботі), називаються галузями права.

Сімейні відносини регулює сімейне право; відносини на ро­боті — трудове; права та обов'язки — конституційне; діяльність державних органів — адміністративне; питання, пов'язані зі зло­чинами, — кримінальне.

Конкретні загальнообов'язкові правила — це норми права.

 Колективна робота – скласти схему в зошиті.

У вигляді дерева відобразити взаємозв'язок між правилами (зви­чаями, мораллю, правом тощо), правовими галузями і нормами права.

    Учитель. Відносини між людьми, що регулюються цими норма­ми та законами, називаються правовідносинами. Життєві відносини між людьми та створеними ними організаціями мають різні сторони та форми зовнішнього вияву, включають в себе різноманітні елементи суспільних відносин — не лише правових, а й моральних, релігійних, політичних, культурних, міжнаціональних та ін. Не всі суспільні відносини охоплюються правовим регулюванням. Правового харак­теру набувають лише ті суспільні відносини, що є актами поведінки, які мають соціальну цінність. В юриспруденції правовими відносина­ми вважають лише ті, що пов'язані між собою юридичними правами та обов'язками та охороняються державою. Люди повинні підкоряти­ся правовим приписам норм права. Порушення цих норм тягне за собою владний державний примус з метою добитися від суб'єкта права такої суспільної поведінки, яка відповідає загальновизнаним правовим нормам. Учасники правових відносин в юридичній літературі назива­ються суб'єктами правовідносин.

Правовідносини включають також об'єкт правовідносин та юридичний факт.

Суб'єкти правовідносин — це окремі люди, підприємства, установи,організації і вся держава в цілому, які відповідно до норм права виступають носіями суб'єктивних юридичних прав та обов'язків. Суб'єктами правовідносин можуть бути особи право­здатні (тобто носії прав та обов'язків) та дієздатні (тобто здатні свої­ми діями реалізувати свої права та виконувати свої обов'язки). Суб'єктами правовідносин не можуть бути малолітні діти та психіч­но хворі особи, не здатні до правильної оцінки наслідків власних дій, а також організації, що припинили існування.

Об'єкти правових відносин — це конкретні речі та види влас­ності, з приводу володіння якими суб'єкти вступають у правові від­носини між собою.

Юридичний факт права — це передбачені законом обставини, з настанням яких виникають, припиняються або змінюються пра­вові відносини. Такі життєві обставини поділяють на дві групи — дії, що залежать від волі суб'єктів правовідносин, та події, що не залежать від їхньої волі (стихійні явища, народження та природна смерть людини, досягнення нею повноліття тощо). Законність пе­редбачає поділ дій людей на правомірні (тобто такі, що відповіда­ють правовим приписам) та неправомірні (правопорушення). Юри дичні факти формулюють гіпотези правових норм. Вони мають досить велике значення для правового регулювання суспільних відносин у повсякденному житті.

IV. Підсумки уроку  Тест.

Рефлексія

1.  До яких норм належать такі ситуації:

а)  перехід вулиці у недозволеному місті;

б)  кожен громадяни повинен сплачувати податки;

в)  любити ближнього свого;

г)  поступатися дорослим місцем у транспорті;

д)  носити брудне взуття?

2.  До яких галузей права належать такі правові норми:

а)  розірвання шлюбу;

б)  працевлаштування;

в)  порушення правил громадського порядку;

г)  вживання спиртних напоїв;

д)  невиконання батьками обов’язків щодо своїх дітей?

V. Домашнє завдання        

1.Опрацювати 2 параграф підручника.

2. Підібрати по 2–3 приклади правовідносин

Використання інтерактивних технологій на уроках правознавства

               Учитель підіймається до висоти справжньої майстерності лише тоді,

                            коли його талант, знання, вміння спрямовані до єдиної мети,

                            коли його робота освітлена високим обов’язком виховання  

                           людини  майбутнього.

                                                                                           Т.Ф.Бугайко  

    Нова людина, людина майбутнього, котру вже сьогодні повинна готувати до життя в глобалізованому світі середня загальноосвітня школа, має бути конструктивною, креативною, компетентною на метапредметному, загальногалузевому та предметному рівнях. Формування такої людини вимагає нових підходів, методик і технологій. На особливу увагу, у даному контексті, заслуговує інтерактивне навчання, яке найбільш повно забезпечує виконання освітою її важливої специфічної функції – відтворення соціальних практик шляхом включення учня у такі умови й навчальні ситуації, в яких він виконує різні соціальні ролі, використовує набуті теоретичні знання, формує практичні уміння й навички, спираючись на власний досвід, емоційне ставлення, й таким чином, забезпечується інтелектуальний, духовний, соціальний розвиток особистості.

     Сучасний етап розвитку і становлення освіти в Україні характеризується запровадженням у практику середньої загальноосвітньої школи компетентнісного підходу, що означає переорієнтацію всієї системи з процесу на результат, результативно-цільову спрямованість освіти. Відтак, одночасно метою і результатом навчання правознавства в загальноосвітній школі є правова предметна компетентність як інтегрований результат індивідуальної пізнавальної діяльності учня. Вона формується на основі оволодіння ним змістовою, мотиваційною та процесуальною складовими, оскільки навчання правознавства спрямовується не тільки на підвищення рівня правової освіченості учня, але й на поєднання правових знань з внутрішньою позицією особистості, розвиток у неї здатності й готовності керуватися набутими знаннями в житті, вміння діяти відповідно до вимог права й закону. Отже, правова компетентність розглядається як системне утворення, цілісність структури якого забезпечується єдністю когнітивного, ціннісно-мотиваційного, соціально-поведінкового компонентів. Крім того, вона є сукупністю таких компетенцій, як: інформаційно-правова, правової логіки, юридично-мовленнєва, практико-орієнтована, юридичної рефлексії (рефлексивно-оцінна). Досягнення такого результату, формування в учня правової предметної компетентності, є не можливим без принципових змін інших (крім цільового й результативного) компонентів системи навчання правознавства, передусім операційно-діяльнісного як такого, що опосередковує форми й методи навчання. Враховуючи викладене, вважаю, що найбільш відповідними сучасній меті навчання правознавства є інтерактивні методики й технології, саме їх застосування уможливлює досягнення окресленого вище результату – правової предметної компетентності.

      Інтерактивні методи сприяють інтенсифікації та оптимізації навчального процесу. Вони дають змогу учням: полегшити процес засвоєння знань; аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу; навчитися формулювати власну думку, правильно її виражати, доводити свою точку зору, аргументувати й дискутувати; моделювати різні соціальні ситуації і збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації; слухати іншу людину, поважати альтернативну думку, прагнути до діалогу; вчитись будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси; знаходити спільне розв’язання проблем, розвивати навички проектної діяльності, виконання творчих робіт. Крім того, використання інтерактивних методів дозволяє реалізувати ідею спів-робітництва тих, хто навчає, і тих, хто навчається, вчить їх конструктивній взаємодії,  сприяє оздоровленню психологічного клімату на уроці, створює доброзичливу атмосферу, значно підвищує мотивацію учнів до навчання .

       Досліджуючи навчання правознавства як інтерактивне, я виходжу з того,

що інтерактивне навчання – це процес, організований вчителем за допомогою певної системи способів, прийомів, методів освітнього процесу, заснованого на: суб’єкт-суб’єктних стосунках педагога й учня (паритетність); багатосторонній комунікації; конструюванні знань учнем; використанні самооцінки та зворотного зв’язку; постійної активності учня . На мою думку, таке навчання передбачає активну позицію учня, характеризується підвищеною активністю його пізнавальної діяльності. Учень у такому навчанні є не об’єктом, на якого вчитель спрямовує вплив, а рівноправним суб’єктом навчальної діяльності, котрий може на неї впливати, змінювати саму діяльність та її результати. У процесі такого навчання учень активно оволодіває знаннями й може реалізувати особистий творчий потенціал.

    Інтерактивне навчання уможливлює створення таких умов, за яких виникає глибока внутрішня, а не зовнішня мотивація (оцінка, реакція батьків, педагога) та мотивації спільної діяльності на основі співпраці, співтворчості. У такому навчанні дозволяється й заохочується підключення емоцій учня, його емоційних оцінок, емоційно-оціночних ставлень (суджень) як реакція на питання, що розглядаються. Це особливо важливо з огляду на те, що навчання правознавства передбачає не лише засвоєння учнем певного обсягу знань про державу, право і законодавство, але й вироблення відповідних умінь і навичок їх використання. Останні є необхідними для нього настільки, наскільки можуть забезпечити його комфортну й ефективну адаптацію і соціалізацію, налагодження стосунків з іншими людьми, громадськими та державними інституціями. Ці знання забезпечують уміння керувати власною поведінкою, оцінювати себе та інших з огляду права, передбачити наслідки своїх дій та дій інших, уникати юридичної відповідальності тощо. Усе це безпосередньо стосується самого учня, отже є глибоко особистісним для нього, й викликає певний емоційний відгук на отриману ним інформацію. Природно, що він прагне відреагувати на ті емоційні стани, що виникли. Якщо ж заняття проводяться в лекційній формі, така реакція неможлива, внаслідок чого учень «відключається» від подальшого слухання вчителя й занурюється у власні переживання. Інтерактивне ж навчання передбачає емоційне реагування на стани, що виникли .

    Суттєвою перевагою інтерактивного навчання, у порівнянні з традиційним, є широкі можливості використання власного досвіду учня, набутого ним раніше, а також розширення його. У процесі організації такого навчання доцільно ефективно використовувати попередній позитивний досвід учнів щодо реалізації права, й врахувати негативний, наприклад наявність певних упереджень в учнів, пов’язаних з правом, слід намагатися усунути суперечності, які виникають між особистим досвідом учня та змістом навчального матеріалу теми. Відповідні неузгодженості можуть гальмувати процес навчання, знижувати його ефективність, ускладнювати формування ціннісно-мотиваційного компонента правої компетентності, і як наслідок, предметної компетентності вцілому.

    Значний виховний і розвивальний потенціал інтерактивного навчання полягає у тому, що учень постійно включається в ситуації, в яких він: повинен захищати свою думку, наводити на її захист аргументи, докази, користуватися здобутими знаннями; може: ставити запитання вчителю, товаришам, з’ясовувати незрозуміле; рецензувати відповіді однокласників, творчі роботи, вносити корективи, давати поради; ділитися своїми знаннями з іншими; допомагати товаришам, коли вони відчувають утруднення, пояснювати незрозуміле; виконувати завдання-максимум, розраховані на читання додаткової літератури, першоджерел, тривалі спостереження; вільно вибирати завдання, переважно пошукового і творчого характеру; перевіряти себе, інших, аналізувати пізнавальні та практичні дії; урізноманітнювати діяльність, включати в пізнання елементи праці, гри, спілкування . Відтак, інтерактивне навчання передбачає ініціативу тих, хто навчається, їх творчу, продуктивну, конструктивно-варіативну, самостійну (самостійний пошук, оволодіння знаннями) діяльність. 

    Характерними ознаками інтерактивного навчання  є: побудова навчання як серії взаємопов’язаних проблемних ситуацій; переважно групова робота учнів на уроках; опора на учнівський досвід і мінімальне знання з теми; відкритість (незавершеність) навчання, відсутність раз і назавжди визначеного рішення; співробітництво різних рівнів (вчитель-група, вчитель-учень, учень-група, учень-учень); швидкий зворотній зв’язок – учень бачить реакцію вчителя, може проконсультуватися в будь-який момент навчання; емоційне піднесення, розкутість; діалог – основний елемент навчання .      

    Інтерактивне навчання передбачає застосування інтерактивних методів, до яких відносять колективний (фронтальний), груповий (кооперативний), співробітництво (кооперація). Методично-дидактичні умови застосування інтерактивних прийомів і методів: створення позитивної атмосфери навчання й організації комунікації учнів; мотивації навчальної діяльності й актуалізації опорних знань і уявлень учнів; засвоєння нових знань, формування вмінь, навичок, емоційно-ціннісних орієнтацій і ставлень учнів; узагальнення, систематизації знань, організації рефлексії пізнавальної діяльності. Як бачимо, інтерактивні методи можна застосовувати на всіх етапах уроку, вони проходять через усі структурні елементи інтерактивного уроку правознавства.

    Слід зазначити, що запровадження у практику навчання правознавства інтерактивного уроку, використання пізнавальних завдань зростаючого рівня складності, проблемного навчання і самостійної роботи школярів, включення у зміст матеріалу правових ситуацій, правових норм, пов’язаних з життям учнів та їхнього оточення, цікавих життєвих правових фактів, як проявів інтерактивного навчання , сприяє активізації пізнавальної діяльності учнів, формуванню й постійному підвищенню інтересу учнів до правознавства .  

    У процесі інтерактивного навчання передбачається спілкування, отже, створюються умови для формування комунікативних умінь учня. Інтерактивне навчання – це співнавчання, взаємонавчання, в якому учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, уміють, здійснюють. Учитель у такому навчанні виступає організатором процесу навчання, консультантом, фасилітатором, котрий ніколи не «замикає» навчальний процес на собі. Головними тут є зв’язки між учнями, їх взаємодія та співпраця. Результати навчання досягаються взаємними зусиллями учасників процесу навчання, учні беруть на себе відповідальність за його результати .

    Роль вчителя в інтерактивному навчанні полягає в його організації, а також у вихованні учнів, стимулюванні й контролі їх пізнавальної діяльності. Відтак, можна визначити організаційну, виховну, стимулюючу й контролюючу функцію викладача. Причому, для організації ефективного інтерактивного навчання вчитель повинен детально вивчити матеріал підручника, який уособлює державний стандарт з предмета, й додаткові джерела юридичної інформації та запропонувати їх учням для опрацювання на уроці, або на етапі самостійної підготовки до нього. Підручник вивчається вчителем для забезпечення найбільш повного й доцільного використання його методично-дидактичного апарату, передусім для реалізації комунікативно-діалогового навчання. Спираючись на результати аналізу основного й додаткового навчального матеріалу, доцільно розробити методичні рекомендації (інструкції), що відображали б послідовність дій учнів. Причому, ступінь детальності інструкцій корелює з рівнем навчальних досягнень учнів у класі (групах, парах), так, вони мають бути більш повними й детальними для учнів з середнім і низьким рівнем навчальних досягнень, у той час, як школярі з достатнім і високим рівнем не потребують такої чіткої регламентації своєї діяльності, можуть проявляти самостійність, ініціативність, творчість, конструктивність у розв’язанні навчальної проблеми, чи вирішенні юридичної задачі, вправи. Тож, організовуючи інтерактивне навчання, вчитель визначає мету заняття, пояснює конкретне завдання й окреслює шляхи його виконання, чітко формулює задачу, наприклад, вказує на те, що учням слід провести порівняння правових понять чи явищ, їх аналіз, опрацювати статті нормативно-правового акту, знайти визначення понять, виконати дослідницьку роботу чи проект. Особливої

уваги учителя потребує процес формування груп (пар), без яких не можлива

організація інтерактивного навчання.

     Реалізуючи виховну функцію, вчитель повинен створювати такі умови на інтерактивному уроці, які б сприяли формуванню навичок комунікативної культури, культури спілкування, адекватної поведінки в колективі, ефективній співпраці. У той же час, враховуючи те, що сучасний світ є різноманітним, неоднаковим у своїх проявах, в учнів доцільно виховувати принциповість, вміння відстоювати власну позицію в контексті формування толерантного ставлення, поваги й терпимості до поглядів інших людей, тактовності у розв’язанні суперечливих питань, вміння уникати конфліктних ситуацій (як основа вироблення вміння вирішувати проблеми, що виникають у житті «мирним» шляхом, законними способами).

     Творча атмосфера, в якій працює колектив нашої школи, має велике значення в моєму становленні як учителя. Відвідування уроків, постійний діловий контакт з колегами, робота у творчій співдружності участь у семінарах - все це стимулювало пошук своїх методів і форм роботи, вивчення науково-методичної літератури з правознавства, психології. Відчувши на собі позитивний ефект інтерактивних методик при проходженні вище перерахованих тренінгів, у мене виникло бажання застосувати їх на своїх уроках  правознавства, для того, щоб створити у класі на уроці атмосферу доброзичливості, відкритості, успіху, творчості, навчити дітей бажати вчитися й отримувати задоволення від самого процесу навчання.

    Найбільш ефективними є підходи, які направлені на те, щоб залучати учнів у активне, спільне і засноване на критичному аналізі навчання. Педагогічні форми і методи включають у себе спільну групову роботу, дебати, моделювання, рольові ігри, дискусії, індивідуальні й групові творчі роботи. Ці методи навчання не тільки підвищують інтерес учнів до предмету, але й забезпечують глибоке засвоєння змісту, вироблення навичок і відданість загальнолюдським цінностям. Учнів треба втягувати в дискусії й заохочувати питання. Це робить обстановку в класі більш демократичною, творчою, емоційною.

    Для вивчення  правознавства потрібна не тільки різноманітність методів і форм, але й матеріалів. Для підготовки до занять, на уроках учні використовують підручники, Конституцію, першоджерела, газети, телевізійні передачі, в яких обговорюються поточні події. Якщо правильно організована робота, вчаться критично оцінювати інформацію, яку отримали, усвідомлюють необхідність користуватися багатьма джерелами.

    Велике значення в процесі навчання має правильне використання питань. Було підраховано, що в середньому вчитель за урок задає 2 питання кожну хвилину! Правильно підібрані питання допомагають учням сконцентрувати увагу на матеріалі, що вивчається, підвищити активність на уроці, притягти до участі в дискусії. Питання ж учнів допомагають мені вияснити, що з матеріалу, який вивчається, їм незрозуміле або пропущене мною. Такі питання сприяють розвитку розумових здібностей дітей, розвивають їх мовні навички.

    Важливу роль відіграє час очікування відповіді. Тут я вивела для себе закономірність: чим більше очікуєш, тим більш ґрунтовну відповідь отримуєш. Оптимальний час відповіді - від 5 до 8 секунд.

    Зміст запитань повинен бути зрозумілим і конкретним. Уважне ставлення до деталей сприяє розвитку критичного підходу до матеріалу в учнів, допомагає їм порівнювати, знаходити причинно-наслідкові зв'язки. При підготовці до уроку я старанно обмірковую послідовність питань для того, щоб допомогти учням перейти від фактів до узагальнень, до більш високого рівня розумової діяльності.

    У кожного вчителя, який пропрацював багато років у школі, накопичується багатий арсенал форм і методів викладання, засвоєних і своїх. Всі їх узагальнити в одній роботі неможливо. Тому я зупиняюсь на тих, які турбують мене в даний момент більш за все.

    Педагогіка співробітництва ставить на новий, більш гуманний і довірливий рівень відношень між учителями й учнями. Методика ж навчального співробітництва заснована на спільній роботі учнів у парах і групах. Цей метод застосовується при виконанні будь-якого завдання. Наприклад, учні можуть бути об'єднані в групи для складання визначення поняття, створення рольової ситуації, написання проекту тощо.

    Саме при використанні цього методу найбільш виконується головна мета навчання - не викласти які-небудь знання учням, а разом з ними здобути їх.

    Метод емоційного стимулювання навчання досить простий і традиційний. Складається він із створення у навчальному процесі ситуації зацікавленості. На уроках правознавства я його використовую дуже часто, тому що підручник написано сухою, невиразною мовою, велика кількість юридичних термінів важко сприймається учнями, тому створення в навчальному процесі ситуації зацікавленості просто необхідне. Буквально на кожне нове поняття я наводжу цікавий приклад. Так, під час вивчення теми  " Правопорушення і юридична відповідальність", розкриваючи поняття злочину, здійсненого "навмисне", "по необережності", "казус", наводжу приклад з вікном, у яке навмисне на голову перехожому кидається старий стілець, просто викидається непотрібна каструля або випадково відлітає, зриваючись з ручки, молоток, яким забивають цвях у квартирі. Звикаючи сприймати правову термінологію через цікаві приклади, учні незабаром самі навчаються цьому прийому. Важливу роль у цьому методі грає ефект здивування. Якщо на початку уроку після формулювання теми задати дітям питання: "Що ви чекаєте від сьогоднішнього уроку", а відповіді найсміливіших записати на дошці, для того щоб вони були перед очима впродовж всього уроку, можна з повною впевненістю сказати, що ви емоційно простимулювали майже всіх. В ході уроку багато хто буде звіряти "очікування" з дійсністю. В кінці уроку можна запропонувати бажаючому проаналізувати "очікування", свої або чужі, чи виправдались вони, якщо ні, то чому, чи не виявилась дійсність кращою, ніж "очікування"? Необхідною умовою створення емоційних ситуацій в ході уроку є яскрава, образна мова учителя, його готовність позитивно мислити, яка передається дітям, тому що у процесі навчання є два рівноцінних і взаємопов'язаних учасника: учень і учитель.

    Метод створення ситуації пізнавальної суперечки, навчальних дискусій.

    Цей прийом використовується для того, щоб викликати підвищений інтерес до більш глибокого вивчення тих чи інших питань, для формування навичок монологічної мови, виховання толерантності. Елементи дискусії, на мій погляд, на уроках правознавства в старших класах просто обов'язкові. Немає такої теми у програмі, в якій би не можна було провести дискусію.

    Питання для дискусії і література пропонуються завчасно. Під час уроку дискусійні питання вивішуються на видному місці або записуються на дошці. Готується група лідерів (доповідач, співдоповідач, ведучий, техніки). На початку уроку встановлюється дружня, неформальна атмосфера, з побажанням, щоби всі присутні були активними слухачами і учасниками дискусії. Можна запропонувати всім учасникам самим скласти правила дискусії або внести зміни і доповнення в запропоновані.

     Правила повинні бути вивішені на дошці. Щоб зберегти доброзичливість, можна не робити зауважень порушникам цих правил, а придумати який-небудь жест, наприклад, підняти догори відкриті долоні.

     Роль учителя полягає в тому, щоб залишатися нейтральним і направляти дискусію у відповідності до правил, а не втручатися. Потрібно відходити від бажання групи зробити з вас експерта або відповідача на питання. Учитель повинен взяти на себе піклування про створення атмосфери, в якій всі точки зору, поза залежністю від їх джерела, мають рівну вагу й увагу. До дискусії треба спробувати залучити всіх і не дозволяти комусь особисто домінувати. Час від часу необхідно підводити підсумки. Учитель втручається до розмови лише з таких причин:

    - щоб поновити основні правила;

    - вияснити щось;

    - ліквідувати конфлікт;

    - просувати розмову далі;

    - залучати пасивних учасників;

    - утримувати від домінування.

    Використовуючи своє "третє око", учитель зможе спостерігати, наскільки добре учасники спілкуються між собою - хто висловився, хто ні, чию думку ще не вислухали. Необхідно пам'ятати, що дискусія - це не дебати, а діалог групи. При закінченні дискусії можна попрохати дітей поділитися своїми враженнями, новими ідеями або думками, які у них виникли в результаті дискусії.

     «На світі є тільки один спосіб, що спонукає кого-небудь щось зробити… І він полягає в тому, щоб примусити іншу людину схотіти це зробити. Пам’ятайте: іншого способу немає», - ці слова стали справжнім девізом моєї роботи.

     Школа має розвивати творчість, формувати у дитини досвід творчої самореалізації, а не зосереджуватися лише на техніці вирішення навчальних завдань, бо лише той учень зможе повноцінно діяти у навколишньому світі, принести у нього щось нове, який спроможний самостійно вийти за межі стандартного набору знань, навичок та вмінь, зробити самостійний свій вибір, прийняти самостійне рішення.

     Для створення психологічно сприятливої атмосфери в класі стосунки з учнями я намагаюся будувати на принципах паритетності (ось тут виникає і відчуття поваги, і виховання творчої людини, здатної самостійно, критично, неординарно мислити, і відбувається становлення особистості, адже всі стають співучасниками пізнання, процесу пошуку відповіді на екзистенційні питання).

     „Як знайти загальні закономірності, що забезпечують творчу самореалізацію учнів під час навчання?” Без застосування ефективних педагогічних ідей, використання проблемного та продуктивного навчання, інтерактивних технологій – не обійтися.

     Сучасна талановита дитина вже не хоче бути лише слухачем, тому учні із захопленням беруть участь у інтерактивному навчанні. Одним із прикладів такого навчання може бути етап актуалізації опорних знань, проведений  у

формі «усної газети», засвоєння нового матеріалу методом « Мереженої

пилки».

     Коректно висловлюватись, розширювати свій юридичний кругозір спонукає гра «Зрозумій мене», коли учень отримує завдання, не називаючи терміна чи поняття, розкрити їх зміст так, щоб його зрозуміли інші.

 Як правило, учням подобається брати участь в імітаційних іграх: «Вибори», «Судовий процес» тощо.

     Продуктивне навчання, що базується на вільному виборі та зацікавленості, захопленості учнів, відповідає цілям випереджувального розвитку можливостей учнів, виховує в них автономність, активність, самостійність і творчість. Така організація навчального процесу дає учню змогу сформувати індивідуальний досвід одержання конкретного результату й швидше опанувати навчальним змістом теми.

     Для реалізації продуктивного навчання на уроках використовую індивідуальну, групову та колективну форми навчальної діяльності.

     Індивідуальна форма організації занять ефективна для організації роботи із сильними та слабкими учнями, які за темпами роботи і її результатами різко відрізняються від решти учнів. Основою індивідуального підходу до навчання, на мою думку, є визначення індивідуальних траєкторій розвитку кожної дитини.

     З метою врахування індивідуальних особливостей учнів, розширення та поглиблення знань, формування творчої особистості на уроках використовую диференційовані завдання: робота учнів з картками ( на самостійних, практичних, а також на контрольних роботах); робота у випереджувальному режимі під керівництвом учителя; співбесіда з учнями; надання індивідуальної педагогічної допомоги учням.

      Для сприяння усвідомленню учнями сутності процесу навчання, для набуття уміння самостійно переносити знання та навички у різні життєві ситуації широко використовую додатковий матеріал, опорні конспекти, термінологічні словники. Значною мірою активізують процес пізнання семінари, дискусії, «круглі столи», уроки-практикуми, коли учням пропонується самостійно опрацювати та систематизувати матеріал, вчитель скеровує роботу в потрібне русло.

     Сильним учням треба підбирати складніші завдання, щоб у них не зникла зацікавленість до роботи, і вони були повністю завантажені. А тим, хто має певні труднощі у навчанні, навпаки, пропоную простіші завдання, які вони спроможні виконати.

     Для реалізації диференціації навчання, проаналізувавши навчальний матеріал і виявивши можливі труднощі, які можуть виникнути перед різними групами, складається розгорнутий план уроку, де є питання до різних груп та окремих учнів.

     Індивідуалізація навчання нерозривно пов’язана із діалогічним навчанням. Завдання вчителя полягає в тому, щоб навчити дитину самостійно знаходити закономірності, а не в тому, щоб давати їй закони у готовому вигляді.

     Самостійність та активність учнів розвиває «Мозковий штурм». Його корисність полягає в тому, що він дає можливість не тільки визначати велику кількість ідей із запропонованої проблеми, а й навчити учнів реально оцінювати ситуацію та можливості реалізації їхніх пропозицій.

     Здійснюючи таку роботу, з’являється можливість підготувати учнів до глибшого засвоєння знань з правознавства та сформувати групу помічників-консультантів. Це діти, які працюють у прискореному темпі і мають сформовані здібності до автономності й активності. Досить часто таким учням можна надавати статус помічника вчителя або головного консультанта під час проведення занять практикумів. Вони не тільки активні помічники вчителя, а й працюють самостійно й активно в обраному напрямі, набувають досвіду творчої самореалізації. Під час роботи з такими дітьми можна надати право вибору учневі змоделювати ситуацію успіху, що призводить до створення позитивних емоцій і формуванню позитивної особистісної мотивації

     У спілкуванні учнів з консультантами-учнями, що допомагають учителю, успішно реалізується партнерство учень – учень. Знання учнів-консультантів спонукають інших до глибшого вивчення предмета в позаурочний час, до читання додаткової літератури, до спілкування з ровесниками і дорослими, які володіють додатковими знаннями з предмета. Так виховується потреба постійно поповнювати знання із різних джерел, діти стають активними учасниками навчального процесу.

     Глибокому розумінню основ правознавства сприяють позакласні заходи, які є логічним продовженням процесу формування інформаційних компетентностей сучасної особистості. Розвиток пізнавальних інтересів, глибоке розуміння фундаментальних понять правознавства як науки здійснюються під час підготовки та проведення рольових, ситуативних ігор, дискусій, моделюючих завдань.

      Важко переоцінити корисність правових екскурсій та зустрічей з компетентними людьми, оскільки ці заходи пов’язують із практикою все те, про що на теоретичному рівні розповідав учитель.

     Всі ці форми роботи використовуються під час проведення засідань клубу правових знань для старшокласників «ФЕМІДА» ,тижня правознавства та багатьох інших позакласних заходів, що проводяться у школі.

     Отже, забезпечення максимального розвитку пізнавальних інтересів особистості можливе лише за умови поєднання творчої активності учителя і учнів.